Витоки сучасного руху за виборче право жінок беруть свій  початок з XVIII століття, коли патріархальний устрій більшості суспільств наділяв чоловіків та жінок різними соціальними  функціями і, відповідно, різними правами та обов'язками — право обирати чи бути обраним визначалось майновим цензом,  і, будучи залежними у майновому сенсі від чоловіка чи батька,  жінки були часто позбавлені таких прав.

Перший відомий випадок,  коли жіноче виборче право було закріплене законодавчо, відноситься до так званої Ери свободи у  Швеції, коли після смерті короля Карла XII в 1718 році жінки,  які платили податки, отримали  право обирати членів парламенту. Переворот, здійснений  королем Густавом III в 1772  році, відновив монархію і нова  Конституція урізала права жінок  зокрема і парламенту загалом.  В 1755 році Конституція  Корсиканської Республіки надала виборче право всім громадянам, старшим 25 років, незалежно від статі, яке жінки втратили  після анексії Корсики Францією  в 1769 році. У США першим, хто  наділив жінок правом обирати,  був штат Нью-Джерсі — в 1776  році таке право отримали жінки,  які мали власність. Однак у 1807  році під приводом боротьби з  фальсифікаціями на виборах жінок позбавили виборчого права,  як і небілих чоловіків.  У другій половині XIX  століття у тій чи іншій формі  право обирати отримали жінки в різних країнах світу — в  британській колонії Піткерн,  французькій Франсвіль, Австралії, острові Мен.

Нова  Зеландія, британська колонія зі статусом самоуправної території, стала першою країною світу,  де в 1893 році жінки отримали  рівні з чоловіками загальні виборчі права.

В 1902 році право  жінок не лише обирати, а й бути  обраними, було закріплене у  Конституції Австралії.  У Європі першою країною,  де жінки отримали рівні з чоловіками виборчі права, стала  Фінляндія, яка на правах князівства входила до складу Російської імперії, — адміністративна  реформа 1906 року закріпила за  жінками право обиратись, і 16  березня 1907 року на виборах до парламенту вони отримали 19 із  200 депутатських місць.

Фінляндія стала першою країною світу,  де загальне виборче право жінок  було реалізоване на практиці — 25 травня 1907 року вони  вперше взяли участь у засіданні парламенту. Проте участь жінок у виборах до місцевих органів  влади була закріплена лише  після здобуття Фінляндією незалежності в 1917 році.

Жінки України, що входила  тоді до складу Російської імперії,  отримали виборче право навесні  1917 року, за півроку до більшо вицької революції. Тоді понад  40 тисяч жінок-феміністок вийшли на маніфестацію  у Петрограді.

У 1913 році рівні виборчі  права жінок були законодавчо закріплені в Норвегії, в 1915-му — в  Данії, у 1917 році — в Росії, у 1918 році — в  Канаді, Німеччині та Польщі, в  1919-у — в Україні та Нідерландах, в 1920-у — по всій території  США, в 1926-у — у Великобританії, в 1930-у — в Туреччині, в  1944-у — у Франції, в 1945-у — в Японії.

У наш час жінки мають рівні з чоловіками виборчі права в  більшості країн світу. Одними  з останніх їх ввели Португалія  (1974), Греція (1975), Швейцарія (1991), Бахрейн (2002), Кувейт (2005), Об'єднані Арабські  Емірати (2006), Бутан (2008)  і Саудівська Аравія (2011). В  Брунеї, Ливані, Саудівській  Аравії та ОАЕ на виборчі права  жінок накладаються ті чи інші  обмеження — від освітнього  цензу до права обирати без права бути обраними.

Інформація з відкритих джерел